Чому північнокорейський спецназ насправді є свідченням поразки Путіна? - The Times
Кім Чен Ин надіслав своїх військових до Росії з метою отримати вигоду, яка перевищує ту, що може отримати Путін. Існує ймовірність, що їхня роль не обов'язково буде пов'язана з бойовими діями.
Росія може залучити військових з Північної Кореї не для активних бойових дій, а скоріше для підтримки тилових операцій. У той же час, на передову можуть бути направлені російські солдати, вважає професор Марк Галеотті у статті для The Times.
Він підкреслює, що прибуття бойових підрозділів з північнокорейського елітного XI корпусу, який також відомий як "штурмовий корпус", до російського Далекого Сходу свідчить про подальше зміцнення зв'язків Пхеньяна з Москвою. Однак це не обов'язково вказує на їхнє призначення для участі у бойових діях.
Автор зазначає, що, незважаючи на те, що військові Північної Кореї мають назву спеціальних сил, їх навряд чи можна порівняти з морською піхотою, не говорячи вже про SAS.
"Вони більш "особливі", ніж більшість із 950 000 звичайних військовослужбовців Корейської народної армії, і вважаються фізично витривалими, дисциплінованими та добре вишколеними. Однак вони не мають реального бойового досвіду, і війна підкреслила, наскільки це важливо", - йдеться у матеріалі.
Їх участь у бойових діях також може бути проблемно. Попри те, що частина жителів Північної Кореї трохи розмовляють російською, ризики неправильного трактування та ймовірності "дружнього вогню" є чималими. До того ж 12 тисяч військових, це та кількість, яку Росія втрачає на полі бою кожні десять днів пораненими та вбитими, тож навряд це вплине на "арифметику війни".
Автор зазначає, що насправді Кім Чен Ин допомагає Путіну не з доброти, адже "всеосяжне стратегічне партнерство", ратифіковане російським парламентом у четвер, зобов'язує Москву надавати пряму військову підтримку Північній Кореї в разі нападу.
"Росії доводиться платити за часто неякісні снаряди Північної Кореї та, можливо, таких же неякісних солдат, не лише продовольством і сировиною, а й технологіями. Навіть якщо виключити заяви про те, що Москва безпосередньо допомагає програмі ядерної зброї Кіма, Росія надає свій досвід у ракетній промисловості, авіаційних технологіях та кібербезпеці", - йдеться у матеріалі.
Галеотті зазначає, що ідея про "смертоносний" союз між Китаєм, Росією та Північною Кореєю є перебільшеною і не враховує суттєві розбіжності, які існують між цими країнами.
"Безсумнівно, Путін отримав вигоду з багатьох ситуацій, оскільки численні країни готові ігнорувати порушення санкцій, наймати російських найманців або купувати нафту за зниженими цінами. Однак це не означає, що вони стали васалами Росії або її справжніми союзниками. Це всього лише трансакційний процес, і Путін не має над ним контролю," - зауважив він.
Кремлю доводиться платити за підтримку своїх союзників. Щоб залучити Тегеран, Москві довелося порвати стосунки з Ізраїлем, тоді як Пекін змусив Росію погодитися на енергетичні угоди, які не вигідні для неї. Навіть Пхеньян, який раніше вважався ізольованою державою, тепер може вести переговори з Москвою на рівних умовах.
У цих союзах кожен, насамперед, спирається на власні інтереси. І навіть якщо Пекін не хоче, щоб Путін зазнав поразки в Україні, він також не готовий ризикувати вторинними санкціями через нього. Москва, натомість, відчайдушно сподівається, що Китай ніколи не втягне її у війну проти Тайваню. І Пхеньян, і Тегеран озброюватимуть Росію, але за реальну плату.
"В кінцевому підсумку, Путін може мати стільки друзів, скільки бажає. Але для цього йому потрібно їх придбати", - підсумовує автор.
