"Ми вважаємо, що зможемо зберегти все в пам'яті, але насправді це не так."
Американський історик та письменник Тімоті Снайдер 7 вересня у Львові виголосив промову українською мовою на відкритті інституту документування та взаємодії INDEX, який досліджуватиме війну. Засновником установи є Інститут гуманітарних досліджень у Відні, а очільницею INDEX стала дослідниця культури Саша Довжик. INDEX гуртуватиме ініціативи з документування російської війни проти України та допомагатиме міжнародній інтелектуальній взаємодії за допомогою стипендій і грантів для дослідників. Тімоті Снайдер, який став одним з ініціаторів запуску INDEX, розповів, чим нова інституція стане для українців та як допоможе в майбутньому.
ZAXID.NET публікує текст промови Тімоті Снайдера про місію INDEX зберегти пам'ять.
Of course! Please provide the text you would like me to make unique.
Хочу поговорити з вами, що таке INDEX, чим він є для нас, навіщо він має бути, чому він нам потрібен. В Біблії є слова: "Шукайте і знайдете". Але це не так просто. INDEX - вказівка для пошуків. Історично все втрачається в просторі й часі. У Польщі колись був письменник Тадеуш Боровський, який пережив Освенцим. Він думав про свою освіту, що це лише брехня, яку розповідали переможцям. Поколінням переможців. Думаю, що його думка дотична до відкриття INDEX. Чим взагалі є брехня? Факти не виникають самі собою. Це потрібно будувати щодня, ми повинні це почати.
Коли Боровський був в Освенцимі, то думав що німці виграють цю війну. Коли вони виграють, то не буде взагалі жодної пам'яті про Освенцим й інші табори. Але німці не виграли. Однак майже все було забуте. Тому навіть в найкращій ситуації, коли Росія програє, то буде потрібна активна праця, щоб можна було б пам'ятати.
Майбутнє потребує своєї історії, але ця історія створюється саме тут і зараз. Без зусиль і документування, без активної участі (такої як INDEX або робота багатьох наших партнерів) не буде ніякої історії для завтрашнього дня. Це не лише наше уявлення. Ми можемо думати, що все запам'ятаємо, але це ілюзія. Це складно. Цю війну повинні пам'ятати як ми, так і весь світ. Проте історія свідчить, що пам'ять може бути втрачена.
Наш INDEX є установою, що займається документуванням і взаємодією. Для того щоб формувалася історія, необхідні записи та зустрічі, які допоможуть зберегти пам'ять про важливі події. Щоб історія могла існувати, потрібно активно досліджувати факти та робити це колективно. Історичні події можуть бути забуті в часі та просторі. Наприклад, Голодомор - ви всі добре знаєте про цю трагедію. За межами України пам'ять про Голодомор не збереглася, оскільки не було достатньо зустрічей і документальних свідчень. Нав навіть під час Голодомору за кордоном ігнорували людей, як-от Мілена Рудницька, яка намагалася привернути увагу до геноциду.
Ще один приклад - сталінський терор. Вікторія Амеліна справедливо побоювалася його можливого повторення. Вона усвідомлювала, що факти не з'являються самі по собі, а вимагають організованої роботи. Іншим прикладом є ГУЛАГ. Українських мемуарів про ці події дуже мало, та й загалом літератури на цю тему існує небагато. Це може створювати враження, що проблема стосується лише Радянського Союзу, але це не так. Ізраїльський автор Юліус Марґолін у 1947 році написав важливі спогади про ГУЛАГ, але їх опублікували лише два роки тому.
Голокост є яскравим прикладом складності історичної пам'яті. Сьогодні геноцид євреїв сприймається як глибока трагедія, яка заслуговує на вшанування. Однак ситуація набагато складніша. У Варшавському гетто працював соціолог Емануель Рінгельблюм, який проводив численні опитування та анкети. Він приховував результати своїх досліджень у землі, сподіваючись, що їх знайдуть у майбутньому. І справді, ці документи були виявлені. Це стало для нас важливим уроком. Завдяки цим зусиллям не все було так, як міг би думати Боровський, що залишиться лише німецька версія подій. Проте, щоб зберегти пам'ять про євреїв і їхній досвід, необхідно було активно працювати в умовах гетто.
Прикладом є сам радянський режим. Українські дисиденти розуміли, що треба документувати очевидне, бо завтра й післязавтра його не буде. Очевидне тяжко ословити, потрібна активна інтелектуальна праця.
Таким чином, я висвітлюю основи нашого INDEX. Спробуйте зафіксувати звичайні миті в незабутні події, щоб створити свої архіви. Сьогодні Україна – це вільна країна, де можливе все, але це вимагає зосередженої праці.
INDEX походить з багатої традиції документування. Проте, я хотів би також підкреслити менш відому - традицію зустрічей та обміну думками. 42 роки тому у Відні був заснований Інститут гуманітарних досліджень, який виник як результат ініціативи організувати діалог між Сходом і Заходом, між дисидентами та науковцями. Ця традиція продовжилася в конференціях під час Майдану в Києві. Десять років тому з'явилася програма "Україна в європейському діалозі", а з початком повномасштабного вторгнення була додана програма "Документація України", у рамках якої кілька сотень українців отримали стипендії. Серед них - вчені, журналісти, архівісти та інші спеціалісти.
Наш INDEX буде, щоб можна було знайти правду. Правду людську, правду різноманітну, багатоголосну, але також правду справедливу, яка вшановує тих, хто вижив і тих, хто ні. Над цим минулим для майбутнього треба працювати тут і тепер.
