Олена Степова: Відношення населення ОРДЛО до окупантів та економічні вигоди від них – Блоги | OBOZ.UA

Сьогодні трошки філософський допис. Знаєте, війна відкриває людей, виводить їх з тіні, знімає маски з душ та облич. Війна, це як лакмусова смужка, яка дозволяє розуміти те, що всередині людини та суспільства, розуміти корінь того, що проявлено зовні. Й це був би найцікавіший та найстрашніший розділ у філософії, бо ніщо так не розкриває людину та суспільство, як війна. Тому так часто пишу соціальні історії, описую зміни, що відбулися у суспільстві, бо це і є філософія війни.

Я пишу ці філософеми, бо я бачила війну з самого початку й мені ще дуже болить тим, як вмирає моє місто та мій край. Можливо, ці історії й ці філософеми допоможуть суспільству вберегти себе. А можливо дадуть розуміння, які контраргументи треба викладати в розмові з тими, хто досі вірить в мир з росією чи гарних росіян, пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".

Сьогодні теж соціальна історія. Але на цей раз без конкретних героїв, бо їх багато. Сьогодні історія із зібраного образу багатьох людей, які стали фундаментом війни та її дійовими особами. Напевно, я десь у середині себе чекала на появу такої історії, бо усе, що останній час відбувається в ОРДЛО, нарешті почало міняти суспільство, тому вважаю, що це важливо й про це необхідно поговорити.

Як я вже зазначала раніше, більшість населення ОРДЛО сприйняла окупацію та появу росіян дуже позитивно. Люди сподівалися на “покращення”, “допомогу” та “звільнення” від існуючих проблем, тому їх ставлення було оптимістичним. Вони не лише прихильно ставилися до росіян, а й до кадирівців та бурятів, радо запрошуючи їх у свої домівки, надаючи допомогу, готуючи їжу та виявляючи довіру.

Тривалий час жителі ОРДЛО намагалися ігнорувати не лише руйнування підприємств, але й знищення людських життів, а також той жах, який окупанти принесли на Донбас. Довіра до загарбників стала фатальною для багатьох з них. Однак, на жаль, цього вони так і не усвідомили.

На сьогоднішній день в ОРДЛО чисельність військових перевищує кількість цивільних осіб. Серед них не лише російські солдати, а й найманці з інших країн, кадирівці, буряти, а також місцеві жителі, які приєдналися до окупантів. Це не лише мобілізовані, які вирішили не відмовлятися від служби на стороні агресора, але й чимало добровольців з Донбасу, які охоче стали на захист інтересів рашистів.

Місцеве населення досить швидко звиклося з реаліями й заробляє на війні, як хто може. Здебільшого це сексуальні послуги, які мешканці ОРДЛО надають військовим, як чоловіки так й жінки, а також, що ще страшніше, діти. Тут навіть вдовці не носять чорні хустки, а радіють новим можливостям.

Але основний заробіток мешканців ОРДЛО у тому, що вони здають квартири у оренду військовим. Я теж писала про це, бо досліджую ОРДЛО цілодобово. Від кількості військових залежить добробут мешканців ОРДЛО. Бо у магазинах, на базарі, знімають квартири, отримують послуги більшість військових. Ось такі часи.

Жителі ОРДЛО прекрасно усвідомлюють цю ситуацію. Це своєрідний симбіоз: одні отримують прибуток від війни, вбиваючи українців, інші наживаються на війні, викачуючи кошти з тих, хто вбиває. Їм абсолютно все одно, кого обслуговувати — росіян чи китайців. Мешканці ОРДЛО настільки втратили моральні орієнтири, що змінюють "союзників" так само легко, як змінюють скатертину на столі.

Але, дуже дивно, що на цей час, дуже мало хто з мешканців ОРДЛО каже "освободители" чи "наши мальчики". Риторика змінилася. "Вояки" - саме так в ОРДЛО зневажливо називають усіх, хто має відношення до російської армії, навіть своїх місцевих колаборантів, які воюють на боці окупанта. Мешканцям ОРДЛО байдуже, що це за вояки, вони просто бачать у військових гаманець з грошима, тому просто використовують їх.

У 2014 році їх називали "визволителями", "нашими хлопцями" та "народним ополченням". Для них створювали казки, писали вірші і навіть знімали фільми. Із часом, це продовжується, адже Росія щедро винагороджує за такі проекти. Але в повсякденному житті їх називають простими вояками. Зневажливо, з іронією, з презирством - вояки. Бо всі вже усвідомлюють, хто насправді ці "визволителі".

Цікава ситуація: ресурс використовує ресурс. Ще до недавнього мешканці ОРДЛО були ресурсом для росіян, й ось вже позиції вирівнялися. Тепер на вояк полюють з клофеліном, як у старі 90-ті, обпоюють, обкрадають, навіть продають у рабство росіянам.

Це не означає, що мешканці ОРДЛО стали проукраїнські чи ведуть партизанську війну з окупантами - ні. Звісно, що ні, й позиція "путин нас спасет", "донбасс-россия", залишилися незмінними для тої самої критичної більшості мешканців ОРДЛО. Це означає лише те, що мешканці ОРДЛО більше не відчувають поваги, співчуття, не почувають себе зобов'язаними перед "освободителями". Для них вояки, просто ресурс, який можна використати в тих умовах, які склалися в ОРДЛО. Не більше не менше.

Якщо китайські війська замінять російських, ставлення залишиться незмінним. Аналогічно, якщо на місце російських військових прийдуть сили НАТО, відношення залишиться таким же: гроші в обмін на забезпечені послуги.

Політичні і кремлівські наративи ще не зникли з свідомості "народу Донбасу", але те, що на їх місце прийшло цинічне ставлення до росіян, замість беззастережного поклоніння та сліпої віри, вже є певним досягненням.