Віталій Портников: Ми не впізнаємо Захід: які плани Путіна в Європі -- Блоги | OBOZ.UA
Коли ми обговорюємо потенційні наслідки війни, яку Росія розв'язала проти України, зазвичай наголошуємо на тому, що в разі успіху Кремль не зупиниться і може продовжити свою агресію, націлившись на сусідні країни Центральної Європи.
Але якщо подивитись на розвиток ситуації без зайвих емоцій, ми побачимо, що ймовірність такого розвитку подій дорівнює нулю, пише Віталій Портников для Infopost.
Агресія проти країн Центральної Європи - це прямий конфлікт із НАТО.
Суть питання полягає не стільки в готовності Москви до подібного конфлікту, скільки в наявності у неї реальних ресурсів для його реалізації.
Ми обговорюємо армію держави, що за два з половиною роки конфлікту так і не змогла досягти адміністративних меж Донецької області. Як відомо, ядерні загрози щодо ядерної держави не мають ефекту.
Проте вважати, що поразка України призведе до нашого повного зникнення з політичної арени чи перетворення на сателіт Росії в Європі, було б великою помилкою. Більше того, я вважаю, що політична загроза є значно серйознішою небезпекою, ніж сама війна.
Руйнування України стане яскравим свідченням потужності Росії (та "китайського світу") і вразливості Сполучених Штатів. У результаті нашої поразки серед європейців зросте не лише страх перед можливим агресором, але й "раціональне" прагнення налагодити співпрацю з найсильнішою державою континенту, чий вплив охоплює території від Ужгорода до Владивостока.
І, до речі, історично саме військова міць, а не економічні успіхи чи політичні зміни, завжди слугувала основним аргументом як для Московського царства, так і для Російської імперії та Радянського Союзу.
Та й сама війна Росії проти України повʼязана не тільки із бажанням відновити і закріпити свої впливи на пострадянському просторі, але і нагадати про геополітичну роль Росії як "гегемона" Європи.
Росіяни можуть досягти успіху в Європі не завдяки танкам і безпілотникам, а шляхом участі у виборах.
І підготовка інфраструктури для такої перемоги відбувається паралельно із війною. Ми вже зараз можемо говорити принаймні про дві країни у Центральній Європі, уряди яких готові до підтримання і відновлення звʼязків з Росією - це уряди Угорщини і Словаччини.
Проте варто враховувати існування в Європі політичних сил, які або активно підтримують, або нещодавно мали близькі зв'язки з Москвою. Серед них — Австрійська партія свободи, яка нещодавно здобула перемогу на парламентських виборах, польська "Конфедерація", "Альтернатива для Німеччини", а також Альянс Сари Вагенкнехт, що закликає до термінового припинення допомоги Україні. Не можна забувати й про "Національне обʼєднання" у Франції, італійську "Лігу" під керівництвом Маттео Сальвіні, а також болгарське "Відродження"...
Звичайно, це далеко не вичерпний список; наведені партії лише ілюструють приклади, які ніяк не можна вважати аутсайдерами політичного життя. Однак у разі успіху Росії їхнє політичне значення лише зросте, що дозволить їм здобувати перемоги на виборах та займати ключові позиції в уряді.
Навіть у "класичних" політичних партіях з'являться лідери, які пропагуватимуть ідею налагодження стосунків з Москвою для відновлення європейського благополуччя та усунення відчуття загрози — відчуття, що неминуче посилиться в разі російського успіху.
Це те, що ми повинні донести до європейських політиків: справа навіть не в тому, що на вулицях Варшави та Вільнюса можуть з'явитися російські танки, а в тому, що над Парижем можуть літати російські дрони. Ви навряд чи в це вірите, і ми, зізнаючись, також маємо сумніви. Саме тому ми і звертаємося за гарантіями безпеки до НАТО, до складу якого ви належите.
Головне питання полягає в тому, що наша невдача є відображенням вашого політичного провалу, це свідчить про крах європейських еліт та основоположних цінностей Європи.
Справа полягає не лише в тому, що після перемоги Росії ми можемо не впізнати Україну.
Питання в тому, що в результаті російської перемоги над Україною ми з вами не впізнаємо Європу.
