Виталий Портников: Люди, обладающие свободой — Блоги | OBOZ.UA
Присуждение Нобелевской премии по литературе южнокорейской писательнице Хан Канг напоминает о её значительном произведении - романе "Человеческие деяния". Эта книга, выпущенная десять лет назад, закрепила за автором статус "совести южнокорейской литературы" и сделала её одной из самых почитаемых фигур в западной культурной среде. Для создания такого произведения потребовалось не только литературное мастерство, которое Хан Канг продемонстрировала в своих предыдущих работах, но и истинное мужество.
Here's a unique version of your text: "Теперь представим текст в его оригинальном языке."
Хан Канг народилася у Кванджу 1970 року. Коли їй було майже 10 років, у цьому місті відбулося наймасштабніше й найкривавіше повстання в історії Південної Кореї. Повстання було реакцією на фактичну узурпацію влади генералом Чон Ду Хваном, який, звісно ж, схарактеризував протести як "комуністичний заколот". І повернутися до теми Кванджу південнокорейські митці отримали можливість тільки після остаточного краху авторитарних режимів і встановлення демократії. Так що, звичайно, роман Хан Канг про повстання і смерть в її рідному місті - це не перший твір про Кванджу. Але це перший твір, який надав цьому болю епічності і зробив повстання одним із сюжетів світової літератури. Сюжетом про вільних людей, які готові кинути виклик диктатурі і померти - як це, власне, неодноразово відбувалося і в українській історії.
Саме про значущість цього підходу йдеться в рішенні Нобелівського комітету, коли нагорода першій корейській письменниці асоціюється з прозою, яка протистоїть історичним травмам.
Але історична травма - це не тільки творчий вирок злу, яке знищує тих, хто бажає свободи. Це ще й чесна відповідь на запитання: чи може зло виправдовувати свої дії тим, що рятує країну від ще більшого зла?
Чон Ду Хван, як і інші південнокорейські генерали, які десятиріччями очолювали країну, не брехав своїм співвітчизникам. Навпроти Південної Кореї дійсно був північнокорейський режим. Його вожді ніколи не приховували своїх агресивних намірів. Його війська вдерлися на південь майже відразу після Другої світової війни й окупували майже всю територію Корейського півострова. Навіть після поразки у Корейській війні Кім Ір Сен не переставав марити про "воззʼєднання Батьківщини" - тобто про свій власний трон у Сеулі. При цьому пхеньянський режим, один із найжорстокіших й найтупіших навіть у соціалістичному таборі, не соромився підтримувати прихильників демократії у Південній Кореї. Це давало можливість диктаторам розповідати, як вони ефективно борються з комунізмом, і лякати корейців тим, що послаблення їхньої влади призведе до перемоги Кімів. Жорстоке придушення повстання у Кванджу, звісна річ, прекрасно вбудовувалося в ці розповіді.
І ось, диктатура зазнала краху. Південна Корея вже тривалий час існує як демократична нація, де політичні суперечки та конкуренція стали нормою. Чи вплинуло це на її здатність протистояти агресії з Півночі? Навпаки, демократія, що процвітає, у ситуації, коли її оточує жорстокий тоталітаризм, — це зовсім інша реальність, ніж конфлікт між диктаторами, правда ж? Саме це сьогодні є сутністю протистояння між Україною та Росією для багатьох людей у світі. Це не просто конфлікт двох держав, а боротьба за свободу проти несвободи.
Однак війна нерідко призводить до деградації свободи і суспільства, посилення влади і війська, закріплення авторитарних тенденцій. Так що наша задача - не просто вистояти, а й не перетворитися на Південну Корею часів генерала Чон Ду Хвана, країну, в якій будь-яка дурість, некомпетентність і свавілля будуть пояснюватися необхідністю протистояння російській агресії. Не кажучи вже про те, що маленька деспотія ніколи не виграє у великої.
Здобути перемогу можуть лише ті, хто живе вільно.
