Як мелодія, яку мама виконувала в дитинстві, впливає на наше психічне благополуччя.

Зараз усім дуже важко. Справитися з втратою, страхом, смутком і втомою стає великим викликом. Кожен з нас шукає підтримку та опору: людей, які можуть допомогти, або практики, що дарують відчуття безпеки. Більше і більше людей знаходять цю підтримку у знайомих деталях — дотик до глечика з орнаментом рідного краю, пісні, яку співала бабуся в дитинстві і яка досі лунає в уяві у важкі часи, або спільному приготуванні борщу разом із родиною.

Кожен народ втілює в собі унікальні традиції, обряди, знання та вміння, що передаються з покоління в покоління. Ці складові не є просто артефактами минулого; вони являють собою живу тканину культурного досвіду, яка формує наше сприйняття світу, нашу ідентичність та забезпечує відчуття безпеки. Нематеріальна культурна спадщина все більше набуває значення як важливий інструмент підтримання нашого психічного здоров'я та зцілення душі.

Нематеріальна культурна спадщина охоплює звичаї, способи вираження та демонстрації, уміння і знання, усні традиції, ритуали, методи святкування, а також традиційні ремесла, які спільноти, групи та індивіди вважають невід'ємною частиною своєї культурної спадщини. Це те, що надає нам унікальність, передається від покоління до покоління і формує нашу ідентичність.

З одного боку, нематеріальна культурна спадщина дедалі частіше опиняється під загрозою: кількість майстрів старовинних ремесел зменшується. У світі, де кордони стають все менш помітними, люди втрачають зв’язок зі своїм культурним корінням. Процеси глобалізації та технологічного розвитку призвели до забуття багатьох елементів культурної спадщини. Наприклад, нації втрачають традиції, які колись об’єднували людей під час святкових подій чи важливих життєвих моментів, таких як весілля чи народження дитини.

Проте в Україні ситуація зовсім інша. Тут спостерігається небачене досі відродження частково забутих традицій, які згуртовують націю, регіони, міста та родини, зміцнюють нашу віру і формують відчуття стабільності.

Громадська організація "Місто-сад" за сприяння Українського культурного фонду реалізувала ініціативу "ДУША", в рамках якої досліджувалося, як в Україні відновлюється концепція нематеріальної культурної спадщини. Ця ідея стає все більш помітною, немов би активуючи глибокі почуття втрати та прагнення до виживання, що є невід'ємною частиною війни.

Ось приклад: звичай приготування авдіївської каші.

17 лютого 2024 росія остаточно захопила Авдіївку, місто "вічного вогню", за героічною обороною якого слідкувала уся країна. Але навіть серед вогню війни мерехтить промінь життя і одним з цих променів стало відродження традиції пріготування авдіївської каші - святкової та поминальної страви.

Згідно з переказами місцевих жінок, ця традиція має свої корені в кінці XIX століття і передається з покоління в покоління в рамках родин. Проте особливо актуальною вона стала під час війни. Під керівництвом Тетяни Переверзевої, директорки Авдіївського народного музею історії, у вересні 2019 року до обласного реєстру було внесено елемент нематеріальної культурної спадщини "Традиція приготування авдіївської каші", відомої також як "Авдіївська каша". З 2018 року ця страва активно популяризується в місцевій громаді завдяки проведенню кулінарних майстер-класів і розповсюдженню рецептів її приготування.

У межах самої Авдіївки страва стала, саме під час війни, популярною в мікрорайоні Східний, звідки історично починалося заселення промислового міста. Авдіївська каша є елементом як ритуальної, так і святкової родинної кухні. Як ритуальну страву, а не замінник куті, її вживають на поминальних трапезах. На святкових застіллях таку кашу подають наприкінці як десерт.

Тепер мешканці окупованої Авдіївки дбайливо зберігають і популяризують цю традицію, що дозволяє їм зберігати зв'язок зі своїм містом, відчувати його атмосферу і смак, а також підтримувати надію на повернення додому.

Війна несе багато горя, але бажання перемогти і вижити як нація пробуджують відчуття спільноти, відроджують традиції, які обєднують, підтримують ментальне здоровя, лікують душу. Такій інстинкт самозбереження, що може звучати як пісня.