Путін опинився в складній ситуації - чому Росія стала жертвою безкінечного військового конфлікту.
Журналіст Орест Сохар вважає, що Путін опинився в пастці безкінечної війни. Він зазначає, що кремлівський лідер сам створив умови, за яких Росія вимушена безперервно нарощувати свій військово-промисловий потенціал, і Захід не має іншого вибору, як скористатися цим.
Майбутнє Російської Федерації можна побачити лише через пряму загрозу конфлікту, або ж як Путін опинився в капкані безкінечної війни.
Призупинення роботи військово-промислового комплексу призведе до серйозної економічної кризи, яка охопить країну; однак, з іншого боку, подальший прогрес в оборонній галузі можливий тільки за рахунок викачування ресурсів з медицини, освіти та соціальних програм.
Почнемо з пастки. Російський лідер, захоплений війною, має намір продовжувати бойові дії до кінця своїх днів, що стає очевидним з бюджетних планів на 2025 рік. Офіційно витрати на оборону та національну безпеку складуть 40% від усіх федеральних видатків — це найвищий рівень з часів розпаду Радянського Союзу. Вперше з моменту завершення комуністичного режиму витрати на військову сферу перевищили соціальні, створюючи значний розрив.
Військова індустрія перетворилася на ключовий елемент російської економіки. У найближчі роки навряд чи можна очікувати зменшення витрат на оборону, і справа не лише в агресивних діях проти України: війна стала невід’ємною частиною економічної системи країни. Витрати на військові потреби, а також соціальні виплати (зарплати військовим і компенсації родинам загиблих) стали основними факторами економічного зростання та підвищення доходів населення. Військово-промисловий комплекс виявився єдиним сектором, що здатний стабільно розвиватися.
Фінансування військового сектора знаходить своє джерело в інших сферах, таких як освіта, охорона здоров'я та соціальна політика. Вже сьогодні, "за проханням трудящих", відбувається скорочення витрат, що призводить до зменшення споживання населенням їжі та напоїв. Наприклад, за традиційним методом радянської пропаганди, підвищуючи податки на продукти з високим вмістом цукру, чиновники стверджують, що це робиться для "збереження здоров'я громадян".
Влада Росії надає пріоритет військовій потужності, нехтуючи тривалою економічною стабільністю. Проте ресурси, які має в своєму розпорядженні Путін, не є безмежними. Інвестуючи все більші кошти в оборонний сектор, Кремль лише поглиблює економічну диспропорцію.
Над економічною стратегією Путіна стоять два ключові виклики — скорочення робочої сили та тягар міжнародних санкцій. Російський ринок праці вже стикається з серйозними проблемами. Недостатня кількість працівників ускладнить можливості військово-промислового комплексу збільшувати виробництво, навіть незважаючи на спроби розширення виробничих потужностей.
Крім того, є і "енергетичний ризик": як тільки світові ціни на нафту опустяться нижче 50 дол. за барель, путінська економічна магія зникне.
Це і є пастка безкінечної війни: країні стає все складніше підтримувати військові дії в Україні, не заважаючи при цьому рівню добробуту населення. З іншого боку, якщо бюджети на оборону скоротяться, це обов’язково викликатиме серйозний структурний шок, подолання якого вимагатиме значного часу. В будь-якому випадку, цю ситуацію доведеться оплачувати звичайним росіянам.
Один висновок: Захід повинен зосередитися на розробці довгострокової стратегії, яка додатково обмежить військову потужність Путіна і зміцнить економічну стійкість України. З посиленням санкцій ресурси для бункерних операцій стануть ще більш обмеженими.
Прихована інфляція в Росії свідчить, що західні фінансові санкції набагато ефективніші, ніж вважають багато спостерігачів. Мордор не може позичати гроші за кордоном і вимушений жити лише коштом податків і резервів. Тоді як резерви також всихають. У 2021 році фонд нацдобробуту був на піку, маючи на своїх рахунках $183 млрд дол. Тоді як у березні 2024-го резерви фонду скоротилися до $55 млрд, більша частина цих коштів уже була інвестована і не є ліквідною.
США та ЄС роблять потужну помилку, спостерігаючи за нібито готовністю бункерного до вічної війни: зважуючи сили й аналізуючи свої цінності, наші західні партнери роблять висновок, що їм "вічна війна" не до снаги, а тому прокручують у голові думки про "вічне перемирʼя" з диктатором. Тоді як розвинені країни світу повинні грати на власному -- технологічному полі -- на полі санкцій. І грати серйозно, тоді й шкідливі думки не відвідуватимуть штабні голови.
